Молодість у полум'ї війни

Молодість у полум’ї війни.

Афганістан… Вже 31 рік у нашій свідомості прописалося це слово не як географічна назва далекої країни, а як синонім людського лиха, справжнього людського пекла.

Афганська війна – ще одна сумна сторінка нашої історії, брудна, неоголошена... Та хіба війни бувають чистими? Вона як усі попередні, несли смерть, каліцтво, одягнула в жалобу тисячі сердець, материнських сердець. У війни безжальні очі, у війни свій рахунок, своя безжальна арифметика.

Введення радянських військ до Афганістану призвело до розгортання руху опору афганського народу, який потім переріс у кровопролитну війну.

Для тисяч радянських солдат та їх рідних розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані.

Нашим солдатам говорили, що вони виконують інтернаціональний обов'язок, тобто захищають братній народ. І вони сліпо обурені, наводили лад у тій країні вогнем і мечем. Вони вірили і думали, що продовжують подвиги й славу батьків і дідів.

Афган плював їм кулями в обличчя, ранив їх душі і серця.

Багатьом із них ніколи вже не повернутися до рідної хати, не побачити ні рідних, ні неба, ні гарної землі. Вони полягли навіки. Кого поховають товариші, хто пошматований розлетиться в прах на гігантських фугасах. І тільки гнівний його дим понесуть над землею східні вітри. Кажуть, що час – найкращі ліки, хоча роки минають, а пам’ять вперто вертає усіх назад.

15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю. Що ж до Афганістану, то він залишився зруйнованим.

Афганських подій ніколи і нікому не викреслити з календаря. І скільки б ми не повертались до тих подій, встановлюючи нові і нові факти, змінюючи цифри, все переоцінюючи, істина залишається одна – незмінно житиме пам'ять про Афганістан

 Вкрилися пилом забуття місця смертельних баталій, а рани гояться ще й досі: у декого тілесні, а в інших – душевні.  Війни не закінчуються безслідно. Ті,  хто вижив, - то живий голос війни. Їм випало жити – так кажуть про тих, хто повернувся до рідного дому, порядкує рідну землю, відаючи їй свої сили і вміння. Вони пройшли пекло війни Афганістану, вони не поповнили списки загиблих, вони і є тією пам’яттю, що пише історію.                                   

 Цивільній людині важко уявити, скільки терпіння, мужності й мудрості знадобилося тим хлопцям, аби після життєвого зламу залікувати оголений нерв. Жити. Просто жити.  Так, війна залишила глибокі “рубці” в їхніх душах, але не зломила морально, адже треба було жити далі і сподіватися на краще.

Бої закінчились, а історія – вічна. Афганська війна в пам'яті людства ще буде жити довго, тому що її історія написана кров’ю солдатів і слізьми матерів. Покоління, обпалене її вогнем, як ніхто засвоїло військові і моральні уроки тієї героїчної і трагічної афганської війни.

І не можна не згадати ось таку легенду: «Одного разу, повертаючи з Києва в Одесу, водій автобуса увімкнув магнітофон. У салон долинув тихий перебіг гітарних струн і голос Розенбаума. Коли знаменитий бард заспівав пісню «Чорний тюльпан», кілька чоловіків встали. Це були молоді хлопці, і лише один серед них – літній чоловік. Усі вони, на загальний подив пасажирів, мовчки стояли, аж доки не зазвучала інша пісня. Жінка звернулась до юнака, що знову сів на своє місце:

– Скажіть, чому ви слухали ту пісню стоячи, а решта пасажирів сиділа?

– Тому, що вони не знають того, що довелося пережити нам у «країні, що кулями нам плювала в обличчя». Це похоронний гімн афганців. Ті, хто воював в Афгані, слухають цю пісню стоячи... Це стало неписаним законом для воїнів.

І тому в Заліссянській ЗОШ І-ІІ ступенів відбулася зустріч учнів школи з воїнами-афганцями під назвою ««Молодість у полум’ї війни». З вітальним словом до присутніх звернулася директор школи Українець О.М. Українець О.М. сказала « Війна - це не тільки бої, героїзм і подвиг. Це важкі людські страждання, нелюдські випробування, це смерть багатьох людей. Війна – це горе не однієї людини, а цілого народу.

                        За кожним воїном – своя доля, свій життєвий подвиг, свій крок у безсмертя. У страхітливому полум’ї війни народжувались молоді солдати і командири, які з перших днів служби в Афганістані пізнали ціну життя, ціну справжньої чоловічої дружби, ціну взаємовиручки і взаємопідтримки, склали екзамен на зрілість, мужність і гідність.,Вище підіймаймо стяг Пам’яті! Щоб ніхто в світі не зміг зробити вигляду, ніби він забув, як втрачали найдорожчих людей, забув, як чекали першого дня без війни.»

Учні  школи переглянули фільм - хроніку «Виведення військ з Афганістану»

Юрчишин Василь Миколайович розповів про свій бойовий шлях на афганській землі, про хоробрість, мужність, відповідальність воїнів. Діти отримали відповіді на запитання про виконання радянськими воїнами свого обов’язку в Республіці Афганістан.

Хвилиною мовчання вшанували пам'ять жертв «афганської війни».Учні та  воїни-«афганці» поклали квіти до меморіальної дошки героя АТО Гереги О.В.

Ось і все...Пройшли роки, заросли травою стежки в афганських горах. Але кожна свідома людина, яка втратила когось близького чи знайомого, питає себе іноді: чому? Заради чого гинули люди, заради чого одна релігія воювала проти іншої, один народ проти другого?  Чим все це виправдати? Та і чи можна це виправдати? Мабуть, ні...

 А кожної весни у афганських горах, так щедро политих кров’ю, зацвітають тюльпани. І красивішого видовища світ не знає. Оті тюльпани стали символом, щорічним живим пам’ятником  людям, які загинули за ідею.

Напевно, така вже випала  доля воїнам-афганцям, такий їхній хрест. Кажуть, що Бог дає нам такі випробовування, які кожен з нас може витримати. Ми щиро віримо, що наша ненька Україна вистоїть у цій нерівній, жорстокій і несправедливій боротьбі, витримає цю важку ношу. Більше ніколи не будуть убивати наших рідних, а цвинтарна тиша ніколи не буде здригатися від залпів прощального військового салюту.

Ми щиро віримо, що наша ненька Україна вистоїть у цій нерівній, жорстокій і несправедливій боротьбі, витримає цю важку ношу. Більше ніколи не будуть убивати наших рідних, а цвинтарна тиша ніколи не буде здригатися від залпів прощального військового салюту.

Ми маємо надію, що в майбутньому на всій землі пануватиме мир і злагода, що люди забудуть навіть значення слова «війна».

Шановні   воїни- інтернаціоналісти, ми пишаємось Вами, горді тим, що поруч із нами живуть мужні, відважні, рішучі чоловіки.

Низький уклін Вам, воїни-афганці! Бажаємо усім Вам здоров’я, щастя, миру, злагоди, добробуту. миру, душевного спокою. Дякуємо, що Ви до нас завітали і згадали події, які не можна забути.